Без рубрики

Що таке ухвала суду

Поняття і види ухвал суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.208 ЦПК питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. За формою прийняття та ухвалення ухвали поділяються на ті, що постанавляються у формі окремого документу, і ті, що постанавляються на місці без оформлення як окремий документ. Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 24 ЦПК України заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення. Відповідно до ст.210 ЦПК ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: — часу і місця її постановлення; — прізвища та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді); — прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; — імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; — предмета позовних вимог; 2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою; 3)мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: — висновку суду; — строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Ухвала, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити відомості, визначені п.п. 3, 4 ч.1 ст.210 ЦПК. Ухвали, прийняті за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду та заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, мають відповідати ст. 389-6 ЦПК України та ст.389-11 ЦПК України. За змістом ухвали поділяються на підготовчі, зупиняючі, заключні, відновлюючі та окремі ухвали. Підготовчі ухвали спрямовані на встановлення необхідних умов для найбільш швидкого ухвалення законного та обґрунтованого рішення (про забезпечення позову, про забезпечення доказів тощо). Зупиняючі ухвали перешкоджають відкриттю справи або припиняють її подальший рух всупереч волевиявленню осіб, які звернулися за судовим захистом, без вирішення судом питань по суті. Постанавляються за відсутності умов та передумов реалізації права на судовий захист (ухвали про відмову в прийнятті заяви, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви без розгляду).Заключні ухвали приймаються у разі укладення мирової угоди чи відмови особи, яка звернулася до суду, від своєї вимоги. У таких випадках є волевиявлення особи, яка зверталася за судовим захистом. Відновлюючі ухвали спрямовані на усунення недоліків судового рішення або підвищення ефективності його виконання. Вони постановляються після прийняття рішення (ухвала про роз’яснення рішення, ухвала про усунення описок і арифметичних помилок).Такі ухвали також приймаються за результатами розгляду скарги на рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права чи свободи (ст. 387 ЦПК України).Відповідно до ст.211 ЦПК суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу. Отже, окремі ухвали постанавляються у разі виявлення під час судового розгляду порушення законності з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли таким порушенням. Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК. Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, (ухвала про забезпечення позову, про забезпечення доказів) така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» (ст.19).

Для певних ухвал відсутня така ознака, як незмінюваність, оскільки суд може повернутися до вторинного вирішення процесуального питання, що становить предмет постановленої ухвали.

Наприклад, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст.154 ЦПК України суд, який розглядає справу, може скасувати заходи забезпечення позову.

Підготовчі ухвали не мають винятковості, а заключні – таку властивість мають.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

studopedia.com.ua

Ухвала Апеляційного суду м. Києва

Справа №22-3182с
Головуючий в 1 інстанції Кафідова О.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Захарова Євгена Юхимовича на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2002 року в справі за скаргою Захарова Євгена Юхимовича на дії Генеральної прокуратури України, заслухавши доповідь судді Поліщук С.В., пояснення особи, що з&#146явилась в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2002 року скарга Захарова Є.Ю. на дії Генеральної прокуратури України про зобов&#146язання задовольнити інформаційний запит у зв&#146язку з невідповідністю ст. вимогам 137, 139 ЦПК України, а саме: в ній не зазначено обставини, якими заявник обгрунтував свої вимоги до суб&#146єкта оскарження при ненаданні інформації стосовно засуджених працівників прокуратури та органів внутрішніх справ, а також засуджених за наклеп протягом 1998-2000 років, правові підстави подачі скарги в порядку ЦПК України, ст. 248-1 ЦПК України, була залишена без розгляду з наданням терміну для виправлення зазначених недоліків до 14 квітня 2002 р.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2002 року у зв&#146язку з невиконанням вимог, вказаних в ухвалі судді від 4 квітня 2002 р., скарга визнана неподаною з поверненням Захарову Є.Ю.

В апеляційній скарзі Захаров Є.Ю. ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про призначення справи до розгляду.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до роз&#146яснень, викладених п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян» від 3 грудня 1997 року, з урахуванням особливостей порядку розгляду таких скарг, в них повинно бути зазначено, чиї саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які конкретно права і свободи порушуються, наведено правове обгрунтування останніх та запропоновані шляхи їх поновлення. До скарг, що відповідають зазначеним вимогам, суд застосовує правила ст. 139 ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи, скарги заявника та скарги, поданої після виправлення недоліків, зазначених в ухвалі судді від 4 квітня 2002 року, фактично такі усунуті не були, тому 19 квітня 2002 року суддя, з дотриманням вимог ст.139 ЦПК України, вірно визнала скаргу неподаною і повернула її Захарову Є.Ю.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом порушені норми ЦПК України при вирішенні розв&#146язуваних ухвалою питань.

Керуючись ст. 305, 306, 310, 313 ЦПК України, апеляційний суд

Апеляційну скаргу Захарова Євгена Юхимовича відхилити. Ухвалу Печерського районного суду від 19 квітня 2002 року залишити без зміни.

Головуючий: [підпис]
Судді: [підписи]

khpg.org

Щодо набрання законної сили ухвалою суду в цивільній справі

Момент набрання судовим рішенням законної сили – важливе питання, з яким, передусім пов’язується настання певних правових наслідків для сторін у справі. Втім, якщо щодо рішення суду не виникає сумнівів, з якої саме дати воно набирає законної сили з огляду на відповідні положення ЦПК України, то щодо ухвали суду такої однозначності зазначений процесуальний закон не встановлює.

Частина 1 ст. 208 ЦПК України передбачає, що і рішення і ухвала суду є видами судових рішень. Водночас, незважаючи на те, що обидва процесуальні документи фактично є лише формами судового акта, який приймає суд за наслідкам вирішення певного питання, процесуальний закон визначає порядок набрання законної сили лише рішенням суду, залишаючи неврегульованим питання набрання законної сили ухвалою.

Так, відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ймовірно, відсутність такого положення у ЦПК України щодо ухвали суду обумовлена тим, що це судове рішення, як правило, є проміжним актом суду, що регулює процедурні аспекти судового розгляду, пов’язані із рухом справи. Водночас така його природа жодним чином не виключає необхідність врегулювати питання набрання цим судовим актом законної сили.

Більше того, в окремих випадках розгляд справи закінчується саме постановленням ухвали, а не ухваленням рішення. Наприклад, вирішення спору у справі на взаємних поступках сторін відбувається шляхом постановлення судом ухвали про визнання укладеної сторонами мирової угоди, яка є кінцевим процесуальним судовим документом у справі, оскільки одночасно із визнанням мирової угоди суд цією ухвалою закриває провадження.

Крім того, питання, пов’язані із роз’ясненням рішення суду та внесенням виправлень у рішення, також вирішуються ухвалою суду, яка по-суті з моменту набрання нею законної сили (а такий момент, як вже зазначалося, законодавчо не визначений) стає частиною зазначеного рішення. Окремі важливі питання примусового виконання рішення суду на етапі виконавчого провадження так само вирішуються шляхом постановлення відповідної ухвали судом, який ухвалив рішення, щодо якого здійснюється виконавче провадження (наприклад, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поворот виконання рішення тощо).

За таких обставин відсутність у ЦПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала суду набирає законної сили, суттєво ускладнює фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що це судове рішення набрало законної сили). Як правило, зазначене має місце тоді, коли ухвалою суду задоволено клопотання про забезпечення позову, і ця ухвала є виконавчим документом (оскільки згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» дата набрання законної сили рішенням є одним із обов’язкових елементів виконавчого документа, а відповідно до ч. 3 ст. 210 ЦПК України, якщо ухвала суду має силу виконавчого документа, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог зазначеного Закону). Проте навіть у такій ситуації незрозуміло, яким чином суд визначає момент, з якого відповідна ухвала набирає законної сили.

Варто зазначити, що вказана непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду може бути лише у цивільному процесі. В адміністративному та господарському процесах питання набрання законної сили ухвалою суду більш-менш врегульоване.

Так, згідно з ч. 1 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Більше того, ч. 4 зазначеної статті передбачає, що якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Дещо інший підхід застосовується у господарському процесі. Хоча ГПК України так само як і ЦПК України, не містить окремої норми, яка б регулювала порядок набрання законної сили ухвалою господарського суду, Вищий господарський суд України у п. 12 постанови Пленуму від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» зазначив, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом.

Отже, незважаючи на відсутність єдиного підходу до правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду (що, безумовно, є суттєвим недоліком процесуального законодавства України), норми КАС України та положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» все-таки дають змогу визначити момент набрання законної сили цим судовим рішенням в адміністративних та господарських справах, на відміну від ЦПК України, який це питання взагалі не регулює.

Очевидно, що зазначені різні підходи щодо визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду мають бути уніфіковані, а до процесуальних кодексів слід внести відповідні зміни і доповнення.

Логічним є врегулювати це питання так, щоб ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирали законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом.

yur-gazeta.com

Український юридичний портал

При розгляді і вирішенні справи судом першої інстанції постановляється значна кількість ухвал. Якщо цивільна справа може не закінчуватися рішенням, то без ухвал суду відкриття провадження у справі та його розвиток неможливий.

Така чисельність підстав винесення ухвал та їх зміст робить можливим і потрібним проведення їх класифікації за різноманітними критеріями.

Так, за стадіями, в яких постановляються ухвали у суді першої інстанції їх слід поділити на ухвали, які виносяться при відкритті провадженні у справі (у тому числі, які можуть постановлятися до подання заяви, наприклад, про забезпечення доказів чи позову); на стадії підготовки справи до судового розгляду, у ході судового засідання; ухвали, які постановляються після ухвалення рішення суду.

За процесуальною формою ухвали бувають самостійні та протокольні. Самостійні ухвали – це документи, встановленої форми, в яких зазначаються владні вказівки суду щодо розвитку процесу у справі, вони постановляються в нарадчій кімнаті, підписуються всім складом суду, а при одноособовому розгляді справи – суддею і приєднуються до справи. Протокольні ухвали мають місце у судових засіданнях, у нескладних питаннях без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її змісту до журналу судового засідання (ст. 209 ЦПК).

Ухвала повинна складатися, як і рішення суду, з чотирьох частин. В ухвалі зазначається: час і місце її постановлення; прізвище та ініціали судді (суддів – при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог (вступна частина); суть питання, що вирішується ухвалою (описова); мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу (мотивувальна); висновки суду; строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження (резолютивна).

До протокольних ухвал ставляться вимоги тільки щодо наявності мотивувальної та резолютивної частини, оскільки інша інформація наявна у самому журналі судового засідання, до якого й заносяться такі ухвали.

Ухвала, яка має силу виконавчого документа (наприклад, про визнання мирової угоди, про забезпечення позову та ін.), повинна відповідати додатковим вимогам, встановленим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Особливим видом ухвал суду є окремі ухвали (ст. 211 ЦПК). Вони постановляються тоді, коди суд під час розгляду справи виявить порушення закону і встановить причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу. Залишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених у ній порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою відповідальність згідно із ст. 185 6 КпАП.

radnuk.info

Ухвали суду першої інстанції

Ухвалами вирішуються питання, пов’язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об’єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:

а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (пе-ретинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221-223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення — закриття провадження у справі (ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК);

г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — про притягнення до штрафної і майнової відповідальності (статті 44, 48, 53, 153, 284 ЦПК та ін.), до кримінальної і громадської відповідальності (статті 44, 58, 117, 167, ч. З ст. 235 ЦПК);

д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).

Залежно від суб’єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні. Частина 2 ст. 232 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, — суддя одноособове. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 124і ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. А справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею, розглядаються у колегіальному складі. Колегіальне розглядаються й інші справи, передбачені вказаною та іншими нормами ЦПК (статті 24316, 24812). Отже, при розгляді справи колегіальне ухвали приймаються також колегіальне. Але питання, пов’язані з рухом справи в суді, діями судді по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособове, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів (ч. З ст. 16 ЦПК).

За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні.

Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, які втілюються в письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі — ст. 227 ЦПК та ін.).

Протокольні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, порадившись на місці в судовому засіданні. Вони заносяться до протоколу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів — ст. 181 ЦПК).

За змістом ухвала, постановлена в нарадчій кімнаті, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв’язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

Ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв’язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 234 ЦПК).

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього були висловлені різні думки16.

Аналіз норм ЦПК свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але одні з них, які підлягають оскарженню, після закінчення п’ятнадцятиден-ного строку на апеляційне оскарження (статті 234, 291 ЦПК), інші — з часу проголошення (ст. 139 ЦПК). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (статті 154, 155 ЦПК та ін.).

Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

yurist-online.com